Керівникам, які незаконно звільняють працівників під час карантину, загрожує штраф до 51 тис. грн. або виправні роботи

24.03.2020

Крім штрафу, за незаконне звільнення може загрожувати позбавлення права обіймати певні посади або виправними роботами на строк до 2 років. Про це заступник голови Нацполіціі - начальник Головного слідчого управління Максим Цуцкірідзе заявив в коментарі Цензор.НЕТ.

За його словами, в разі незаконного звільнення працівники можуть звертатися на 102 або писати заяву в поліцію за статтею 172 ККУ (Грубе порушення законодавства про працю).

"Санкція статті передбачає покарання у вигляді штрафу від двох тисяч до трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (34 000 - 51 000 гривень). Або позбавлення права обіймати певні посади. Також керівників можуть позбавити права займатися певною діяльністю на строк до трьох років , або покарати виправними роботами на строк до двох років ", - сказав Максим Цуцкірідзе.

Заступник голови Нацполіції також нагадав про статтю 173 ККУ Грубе порушення угоди про працю).

"Коли людину беруть на роботу і укладають договір між нею і роботодавцем, прописані певні умови. Роботодавці не можуть їх погіршувати під приводом карантину, інакше їм доведеться відповідати за такі дії. Поки про такі випадки я не чув, всі з розумінням підходять до ситуації ", - розповів  Максим Цуцкірідзе.

Заступник голови Нацполіції запевнив, що правоохоронці будуть оперативно реагувати на порушення трудового законодавства і притягати порушників до кримінальної відповідальності.

Маршрути та графік руху тролейбусів та автобусів для медпрацівників у м.Суми

24.03.2020

За інформацією від Оношко М.В.

Шановні колеги. Розроблені маршрути руху тролейбусів та автобусів для мед працівників. Завтра, протягом дня, отримаєте довідки, що засвідчують Вашу роботу в СОДКЛ. Старші медичні сестри з 12.00 отримаєте довідки у відділі кадрів. Графік руху транспорту додається. Завтра (доки немає довідок) добираємось "протоптаними тропами". 

 

За яких умов лікар може відмовитися лікувати хворого на коронавірусну інфекцію

24.03.2020

З сайту "Український медичний часопис"

На одному із адвокатських форумів колега розмістив таке повідомлення:

«Терміново. У дитячу лікарню почали надходити діти з ГРВІ (однак з якою саме не зрозуміло). Лікарня визначена як та, що буде забезпечувати лікування хворих на коронавірус. Медперсонал не забезпечено масками. Відмовляються приймати хворих. Пропоную заяву в поліцію за ст. 139 Кримінального кодексу України».

Ще однією «прекрасною» новиною стало повідомлення про те, що у Радомишлі звільнили санітарку, яка відмовилася без захисного одягу мити палату після хворої на коронавірусну інфекцію.

Виходить, що медичний персонал опинився між молотом і ковадлом — з одного боку — обурені пацієнти та їхні адвокати, які загрожують кримінальною відповідальністю за відмову в наданні медичної допомоги хворим з коронавірусом, а з іншого — адміністрація медичних закладів, що уособлює державний апарат, який єдиним способом мотивації визнає силове примушення.

У таких надзвичайно скрутних обставинах вкрай важливо чітко усвідомлювати межі можливої, тобто законної, непокори розпорядженням адміністрації, а також законних підстав для відмови в наданні медичної допомоги.

Давайте разом розбиратися у цих складних питаннях.

Відмова від виконання своїх посадових обов’язків

Попри гучні запевнення про те, що Україна готова до епідемії, реальність, на жаль, як правило, не відповідає гаслам. У соціальних мережах зараз багато повідомлень, що медичний персонал не забезпечений елементарними засобами захисту.

У результаті медичних працівників поставили перед вибором — або зображати з себе Олександра Матросова і померти на робочому місці, або махнути на все рукою — і звільнитися.

Але от запитання: а чи повинен лікар, жертвуючи своїм здоров’ям, рятувати пацієнта, в той час як держава чи керівництво закладу охорони здоров’я не виконало своїх обов’язків, і не створило для лікаря безпечних умов праці.

Емоції варто залишити. Лише норма права та закону!

Насамперед звернемося до основного закону, який регламентує трудові відносини між закладом охорони здоров’я та медичними працівниками — Кодекс законів про працю України (КЗПП).

Як встановлено ст. 141 КЗПП:

«Власник або уповноважений ним орган повинен правильно організувати працю працівників, створювати умови для зростання продуктивності праці, забезпечувати трудову і виробничу дисципліну, неухильно додержувати законодавства про працю і правил охорони праці, уважно ставитися до потреб і запитів працівників, поліпшувати умови їх праці та побуту».

А згідно з вимогами ст. 153 КЗПП:

«На всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні та нешкідливі умови праці.

Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам нормативних актів про охорону праці.

Власник або уповноважений ним орган повинен впроваджувати сучасні засоби техніки безпеки, які запобігають виробничому травматизмові, і забезпечувати санітарно-гігієнічні умови, що запобігають виникненню професійних захворювань працівників.

Власник або уповноважений ним орган не вправі вимагати від працівника виконання роботи, поєднаної з явною небезпекою для життя, а також в умовах, що не відповідають законодавству про охорону праці. Працівник має право відмовитися від дорученої роботи, якщо створилася виробнича ситуація, небезпечна для його життя чи здоров’я або людей, які його оточують, і навколишнього середовища».

Крім того, згідно зі ст. 163 КЗПП:

«На роботах зі шкідливими і небезпечними умовами праці, а також роботах, пов’язаних із забрудненням або здійснюваних у несприятливих температурних умовах, працівникам видаються безплатно за встановленими нормами спеціальний одяг, спеціальне взуття та інші засоби індивідуального захисту.

Власник або уповноважений ним орган зобов’язаний організувати комплектування та утримання засобів індивідуального захисту відповідно до нормативних актів про охорону праці».

Аналогічні вимоги встановлені Законом України «Про охорону праці» (ст. 8):

«На роботах зі шкідливими і небезпечними умовами праці, а також роботах, пов’язаних із забрудненням або несприятливими метеорологічними умовами, працівникам видаються безоплатно за встановленими нормами спеціальний одяг, спеціальне взуття та інші засоби індивідуального захисту, а також мийні та знешкоджувальні засоби. Працівники, які залучаються до разових робіт, пов’язаних з ліквідацією наслідків аварій, стихійного лиха тощо, що не передбачені трудовим договором, повинні бути забезпечені зазначеними засобами.

Роботодавець зобов’язаний забезпечити за свій рахунок придбання, комплектування, видачу та утримання засобів індивідуального захисту відповідно до нормативно-правових актів з охорони праці та колективного договору.

У разі передчасного зношення цих засобів не з вини працівника роботодавець зобов’язаний замінити їх за свій рахунок. У разі придбання працівником спецодягу, інших засобів індивідуального захисту, мийних та знешкоджувальних засобів за свої кошти роботодавець зобов’язаний компенсувати всі витрати на умовах, передбачених колективним договором.

Згідно з колективним договором роботодавець може додатково, понад встановлені норми, видавати працівникові певні засоби індивідуального захисту, якщо фактичні умови праці цього працівника вимагають їх застосування».

Які висновки ми можемо зробити з наведених норм закону:

  1. Роботодавець зобов’язаний за свій рахунок забезпечити медичний персонал необхідними засобами захисту.
  2. Працівник не зобов’язаний за свій рахунок або своїми силами забезпечувати себе засобами захисту.
  3. Якщо роботодавець не виконав своїх обов’язків щодо забезпечення медичних працівників засобами захисту, це є підставою для того, щоб відмовитися від виконання своїх обов’язків, тобто відмовитися лікувати пацієнтів, заражених вірусом.
  4. Ніяких стягнень, а тим більше звільнення, за відмову виконувати роботу, в разі якщо роботодавець не виконав своїх обов’язків і не забезпечив працівника засобами захисту, бути не може. Такі дії керівництва слід розцінювати як незаконні.

Тепер давайте з’ясуємо, а якими ж засобами захисту роботодавець зобов’язаний забезпечити своїх співробітників, щоб уникнути спекуляцій на цій темі. На сьогодні перелік засобів захисту встановлений у Додатку № 6 СТАНДАРТИ МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ «COVID-19», затверджених наказом МОЗ України від 13.03.2020 року № 663. З урахуванням підвищеної уваги до цього питання, процитую цей додаток повністю в кінці статті, оскільки він досить великий за обсягом.

У Додатку № 6 для різних ситуацій встановлені різні набори засобів індивідуального захисту. Отже, роботодавець зобов’язаний забезпечувати працівників захисними засобами відповідно до дорученої роботи. І лише в тому разі, якщо засоби захисту не відповідають роботі, яка планується до виконання, у медичного працівника виникає право відмовитися від роботи.

Тому, перш за все, уважно вивчаємо нормативну базу, перш ніж відмовлятися від виконання своїх обов’язків.

Кримінальна відповідальність за відмову в наданні медичної допомоги

Тепер знайдемо відповідь на питання, а чи можна притягнути до кримінальної відповідальності медичного працівника за відмову лікувати пацієнта від коронавіруса, якщо сам цей медичний працівник піддається ризику інфікування тому, що його не забезпечили засобами індивідуального захисту.

Згідно зі ст. 139 Кримінального кодексу України, кримінальна відповідальність може настати за «Ненадання без поважних причин допомоги хворому медичним працівником, який зобов’язаннями це виконати, згідно з установленими правилами, надати таку допомогу, якщо йому наперед відомо, що це може мати тяжкі наслідки для хворого».

З урахуванням розглянутого нами питання, ключовим тут є словосполучення «без поважних причин».

Однак ми з вами уже з’ясували, що незабезпечення медичного персоналу засобами захисту, згідно з дорученою роботою, є передбаченою законом підставою для відмови від виконання своїх обов’язків, тобто, поважною причиною. А у разі з медичними працівниками — підставою для відмови у лікуванні.

Таким чином, саме відмова з поважних причин не має передбачати кримінальної відповідальності.

Висновок

Зрозуміло, що ситуація, яка склалася, як завжди, «несподівана». Але лікар не зобов’язаний принести себе в жертву, надаючи медичну допомогу без засобів захисту. Ну яка з того користь, якщо через кілька днів у лікарні, яка не забезпечила своїх працівників засобами захисту, лікарі стануть пацієнтами, яких уже точно не буде кому рятувати?

Так що, перш ніж бігти в поліцію і кричати, що лікарі не лікують, слід все-таки для початку поцікавитися причинами відмови у лікуванні.